Крик душі!!!...

Вечір. Приходиш в дім, де тебе ніхто не чекає... Вариш вечерю... Ну, як вариш? Щось таке, тяп-ляп... Змучений. Стомлений. Виснажений... Так, День насичений був, та втома - моральна... Я стомився від Самотності. Вона поїдає... Вона мучить. Так, можна з абиким піти по Центру, тримаючись за руку, кажучи завчені слова, які казав й минулій... Та чи треба?.. Я так не вмію... А що Людині для Щастя треба? Я про таке, Земне... Особисто я зрозумів, що ... Інша Людина. Так, це чудово: мати з ким поділитися враженнями про День. Могти когось приголубити, обтерти сльози, запевнити, що все скоро буде добре... Обняти і сидіти так... І дивитися удвох на полум'я свічки. Мовчати тоді затишно так само, як і захоплено спілкуватися... І ніхто не побачить вас... Ви удвох. А все сіре, буденне, зле - десь далеко... За вікном залишене. А я хіба багато прошу? Я мрію про ранкові обійми та яєчню. Так. Я мрію про мрії вголос. Так, просто, щиро... Удвох... Я мрію писати теплі повідомлення, відчуваючи, що їй зле, сумно. Навіть, коли за сотні кілометрів. Я мрію приготувати їй вечерю. Щось незвичайне, цікаве... Красиве. І воно й не ідеальним може бути, та ти тільки подякуєш, змовчавши... А в очах блиснуть сльози. Ні, смак не аж такий поганий, просто... Просто збулося: ти тепер потрібна мені. Як і я - тобі. Натхнення, подароване тобою, вистачає надовго. Скоріш за все, назавжди. Ми повесні ходимо у поле, щоб спостерігати за галопом хмар... Просто вдивлятися в Небесну Блакить, і говорити про Ангелів...

Я мрію... А ще кажуть, що Людина має сама черпати натхнення з себе... Але то якось неприродно... То як самозадоволення якесь... Інакше чого Людина - Створіння Соціальне?.. Тоді б ми, либонь, розмножувалися брунькуванням... Не вірю вам... Так кажуть тільки "розчаровані". Та я б теж мав бути давно розчарованим. Але я все ще вірю, хоч і падав. І крила обгоріли... І вдаривя боляче. Але я вірю.

Я чекаю зустрічі з тобою. Я скучив, і мрію все ж зустріти тебе якнайшвидше, бо хочу провести з тобою абсолютно все Життя. І мені шкода, що ми все ще порізно десь блукаємо, самі, самотні, чи "не з тими"... Але ми зустрінемось... Молю Бога про терпіння, молю про тебе... З'явись, я так чекаю! Зарази тебе я все витримаю... Буває важко, та мене гріє думка, що ти мене підтримуєш. Так, ми ще не знайомі фізично, та все ж... Я відчуваю твоє тепло. Прийди. В мене для тебе ще стільки нерозказаного, а скільки квітів я ще не подарував тобі! Я люблю квіти...

І мрію про День, коли ми удвох гулятимемо квітучим полем.

Я мрію.

Я вірю.